Учора на рівному місці нарвавсь на трабла.
Зранку ніщо його не віщувало.
Але.
Для закінчення одного із незлічених домашніх проектиків треба було старому штунді привезти останню тонну гравію.
Ну, треба, то й - треба, невелике діло, як місцеві кажуть.
Тим більш, - не перший раз.
Помолившись, узяв невістку з її грузовичком та й подались на місцевий лісоторговий.
Там той гравій продають у спеціальних торбах.
Якраз по тонні.
Заплатив, лісоторгові халдєї зачепили торбу форкліфтом, вкинули до кузова ну і - поїхали.
І на одному з перехресть та торба з кузова падає.
"Атряд замєтіл потєрю" лише три квартали опісля - добрий чоловік посигналив.
Повернулись.
Лежить наш беґ посеред проїжджої частини на самому перехресті, що твій кабан.
Менша половина гравію розсипалась, більша - залишилась ув торбі.
Машинки, деякі - об'їжджають по розсипаному, деякі - повертають.
Скандал...
Добре, хоч, що перехресття - з 4-ма стопами, то й швидкості - невисокі.
Запаркувались, аварійку вмикнули, подзвонив додому, замовив додаткову пару рук, відра, лопати, мітли, рукавиці, етц.
Чекаємо.
Надворі - 106 за Фаренґейтом, до речі, більш ніж 40 за Цельсієм, да.
( попідкаттям - самаряни )Далі, уже - нецікаво.
Приїхала невістка, привезла той злощасний задній борт, зачепили його, та й - ув путь, радуясь.
І, дякуючи Господеві за добросердечних самарян.
Які, незважаючи ні на що, усе ще не вимерли повністю на нашому стрімко дичавіючому глобусі...